— Андрію Даниловичу, я не блядь. Я — Уляна Сергіївна Козлова.
Усе та не все. Останнє питання. Не ставив я їй його ніколи, а сьогодні щось пробило на нього. Настрій серйозний. Збираюся з духом.
А справ сьогодні — сила-силенна. Ще й посол цей албанський…
— Ходімте на світло. — Я рушаю до дверей, на яких світиться слово «вихід».
— Слово й Діло, Государю! Коли в минулому році Посольський Приказ чистили, дяк крайній, Штокман, зізнався на дибі, що Цвєтов особисто в Думі «чотири тягла» рухав, буравив засідателів! Питається, Государю: чого цей пес так у «чотирьох тяглах» зацікавлений був, га?!
Міцний чай і журавлинний кисіль остаточно повертають мене до життя. Рятівний піт пробиває. Тетянка простягає мені нею ж таки вишитий рушник. Я витираю лице своє, встаю з-за столу, хрещуся, дякую Господові за харч.