Вибух. Полум’я густе клубками — з вікон. Летять уламки, рами та ґрати, падають на сніг. Зайнялася садиба. От і прийшов до неї в гості Государів червоний півень.
— Гойда! Гойда! Гойда! — валом дев’ятим проноситься залою.
Хай розсіються вороги Бога й Государя нашого. «Перемогу над супротивними даруй…»
Субтропічне повітря тепер у Сибіру дорого коштує, — женуть обсяги з цим повітрям. Женуть із Піднебесної якісь приставки зі згорнутими бажаннями. Загадка! Слава Богу, нинішня справа простіша.
Федько забирає піднос і, ставши на коліно, підставляє руку.
З’являється мовчазний Петро Семенович, лікар опричнини, з двома помічниками. Виймають вони з наших ніг уламки свердел алмазних, тонких-тонких, трішки товщих за жіночу волосину, накладають пластирі, уводять ліки. Падає Батя на руки слуг, б’є їх по мармизах, горлає пісні, регоче, пердить. Потика як переможений віддає до казана опричного все, що в нього в гаманці — пару сотень папером і півсотні золотом.