— Дай-но, брате Мокрий, мені кваску ковтнути.
— Государине, не хвилюйтеся — скрутимо ми в’язи цьому Артамоші. Розчавимо, як вошу.
Третя — злітати до ясновидиці Параски Тобольської із дорученням.
Государ дивиться на нас своїми виразними, пильними, щирими й проникливими сіро-блакитними очима. Погляд його неповторний. Його не сплутаєш із жодним іншим. І за цей погляд я готовий не вагаючись віддати життя своє.
І слава Богу, а то сьогодні справ хоч відбавляй. На прийомі Государем іноземних грамот вірчих ми, опричні, тепер стоїмо поруч із посольськими. Раніше чашу срібну з водою тримали тільки ми.
Вибух. Полум’я густе клубками — з вікон. Летять уламки, рами та ґрати, падають на сніг. Зайнялася садиба. От і прийшов до неї в гості Государів червоний півень.