— Крім того… мені сьогодні дивний сон наснився: ніби на головному куполі Успенського собору все ще ті самі чорні смуги.
— Ну що ж, я вислухав думки ваші. Дякую вам. Радий, що опричнина моя, як і раніше, на розум гостра. Рішення з приводу закону про тягла я ухвалю завтра. А сьогодні я ухвалюю інше рішення: почистити тамтешні повітові управи.
— Ми до останнього чекали, та в нього охорона гарна, три ковпаки.
— Є цілком стандартні ціни. Земська справа тепер коштує тисячу золотих. Приказна — три тисячі. А вже справа Суспільної Палати…
Отже, знову в центр їду. Знову Якиманкою переповненою, знову червоною смугою. В’їжджаю на Кам’яний міст. Сонце з-за хмар зимових визирнуло, Кремль освітило. І засяяв він. Славно, що ось уже 12 років як він білокам’яним став. І замість бісівських пентаклів на вежах Кремля Московського сяють золотом державні орли двоголові.
— Нє-а. Ком’яго, скажи ти Баті сам, мені стрьомно. Він на мене ще за посадських гнівається. Страшно. Зроби, буду твоїм боржником.