Звичайний день сьогодні, понеділок. І служба звичайна. Пройшла Водохреща, покатались на санях по Москві-ріці, опускали хрест в ополонку-ордань під альтанкою срібною, ялиновими лапами оповитою, хрестили немовлят, самі занурювались у крижану воду, стріляли з гармат, кланялись Государеві й Государині, бенкетували в Грановитій із почтом кремлівським і Колом Внутрішнім.
Показує мені голову собачу на сьогоднішній день: кудлатий вовкодав, очі закотилися, язик памороззю вкритий, зуби жовті, сильні. Годиться.
Заради моці державної, щоб вона була як прямо стовп із дерева тамаринду небесного? Щоб вона підпирала склепіння небесне із зірками, мать твою так, щоб зірки ті сяяли, вовки ви салаті, соломою напхані, щоб місяць світив, щоб вітер вам теплий у сраки дув-передув-незадув, еге? Щоб сракам вашим тепло було в підштаниках оксамитних? Щоб головам вашим затишно було під шапками соболиними, еге? Щоб жили не по брехні вовки-вовчари всі сапаті? Щоб бігали всі зграями, добре бігали, прямо, купно, пресвята, начальників слухались, хліб жали вчасно, годували брата свого, любили дружин своїх і дітей, еге?
— Крім того… мені сьогодні дивний сон наснився: ніби на головному куполі Успенського собору все ще ті самі чорні смуги.
— Ну що ж, я вислухав думки ваші. Дякую вам. Радий, що опричнина моя, як і раніше, на розум гостра. Рішення з приводу закону про тягла я ухвалю завтра. А сьогодні я ухвалюю інше рішення: почистити тамтешні повітові управи.
— Ми до останнього чекали, та в нього охорона гарна, три ковпаки.