— Непогано написано, чорти б його взяли? А мої академіки торочать — нема в нас гарних поетів!
— У двох трейлерів китайський техогляд липовий. Потрібна експертиза.
Чарівною. Краса скульптури жирової божественна й невимовна.
Виїжджаю на Рубльовий тракт. Гарна дорога, двоповерхова, десятисмугова. Вирулюю в ліву червону смугу. Це — наша смуга. Державна. Доки живий і при ділі Государевому — буду по ній їздити.
Ага. Чиста місцина. Це означає — червоний півень. Давненько такого не бувало. Але — наказ є наказ. Його не обговорюють.
Вирулюємо до готелю «Москва», їдемо по Моховій повз «Національний», повз театри Великий і Малий, повз «Метрополію», виїжджаємо на Лубенську площу. Так і знав, що в Таємному Приказі розмова буде. Їдемо площею навколо пам’ятника Малюті Скуратову. Стоїть родоначальник наш бронзовий, снігом присипаний, сутулий, невисокий, крижастий, довгорукий, дивиться пильно з-під навислих брів. Із глибини віків дивиться на нашу Москву Невсипущим оком Государевим, дивиться на нас, спадкоємців опричного Діла Великого. Дивиться й мовчить.