Но автор первых мемуаров о Крутах, опубликованных еще в 1918 году, — студент Университета св. Владимира Иван Шарый нарисовал совсем другую картину. В статье «Січовики під Кругами» он писал: «Штаб, як тільки почали рватися ворожі шрапнелі, переполохався, переніс канцелярію з вокзалу у вагон і з усім ешелоном утік верстов на 6 від Крут, зоставивши керувати битвою офіцера Гончаренка, який весь час стояв у тилу і, певно, с переляку абсолютно не знав, що йому робити… Тікаючи, штаб захопив і вагони з патронами та набоями до гармат, що добило нашу справу під Крутами. З позиції раз за разом передають, щоб дали патронів, а тут огляділись — нема вагонів з патронами. Тоді офіцер Гончаренко кида битву і біжить сам з голими руками за патронами навздогінці штабові. Пробіг версти дві, побачив — далеко, і вернувся назад. Нарешті козаки з правого крила, примітивши недостачу патронів, а також те, що ешелони поїхали геть на другу станцію, почали одступати. Власне, одступати звелів і командир, але цей наказ був пізно переданий січовикам (то есть, Студенческому куреню сечевых стрелков, который лежал слева от железнодорожной насыпи. — О. Б.) і вони бились до того часу, коли вже з правого крила станція була зайнята більшовиками… Битва була програна».