Цитата #566 из книги «Польовий командир»

— То морпехи, а то такі, як наш Ванька-китаєць, — гмикнув Шульженко. — Їм туди сунутися не дозволять.

Просмотров: 2

Це означає — не базікай. І вона сідала в кутку на табурет і зачаровано дивилася, як пурхали його пензлі чи заповзято штрихував мастихін. Та те й зрозуміло: коли подобається хтось по-справжньому, то захват викликає в людині все, навіть недоліки видаються милими та несуттєвими.

Просмотров: 1

— Міне нінада, — з гідністю заявив новоявлений чиновник і як міг пояснив, що там він — по зв'язках з нацменшинами, і головне — знати їхні мови, а китайська й в'єтнамська йому відомі з дитинства, бо він і виріс у порубіжних між цими народами землях. Потім цей спец по нацменшинах розвернувся і з відчуттям власною значимості чинно попрямував до контори — забирати трудову книжку.

Просмотров: 2

Міністр не збрехав: незабаром Петренка перевели до столиці й дали двокімнатну хрущовку на Сталінці. Звісно, Сталінка — не Липки (навіть Оболонські), не вулиця Суворова, та й не Задуп'є. Але Петро не переймався: у ґрадаціях київських районів він ще не розібрався, нове житло було більшим за його готельку в гарнізоні, не кажучи вже про те, що й Київ — не віддалена застава. Станція метро «Голосіївська» — за п'ять хвилин ходу, на роботу добиратися зручно, магазини поряд. Голосіївський ліс — взагалі розкіш, і теж поруч. Офіцерські строї йому личили й пасували. Статурний, спортивний, світлолиций, він, здавалося, зійшов з рекламного проспекту, аби гарантувати громадянам міцний правопорядок і надійну охорону.

Просмотров: 1

У поселеннях, котрі ще не так давно намагалися списати на збитки й кинути напризволяще, де доживали віку останні ветхі дідусі й бабусі, тепер наново укорінилося життя. Не так, звісно, буйно, як десь на Зеї чи Буреї, але міцно. А де життя, там діти. Отже, і школи. Саме їх Вонг і створював. Які, спитаєте. А національні. І якою ж мовою вестиметься викладання? Так путунхуа, звісно. А що ж з російською? Ну, як же — два уроки на тиждень. На комунікативному рівні. А нащо більше, з ким розмовляти: в усіх сусідніх селах самі ханьці живуть. Яка така тупикова освіта? Велика Східна Країна таких, як ми, залюбки до своїх універів приймає. А у війську російському вони якось будуть — он два уроки ж є, та й більшість дітей ще маленькі, до війська ще дорости треба. Кажете, державна мова — російська? Ну… так. Але ж ми маємо право на свою регіональну мову. Он і міжнародну конвенцію про це прийнято…

Просмотров: 1