Прислухатися до смакових відчуттів на язиці часу бракувало.
Весь кайф ситуації полягав у тому, що Петрові нічого робити не треба було: папери за міністром носив референт, організаційні питання чітко вирішували господарі, отож він із подарованою йому як учаснику саміту багатою шкіряною текою з логотипом, повною різних класних ручок, олівців та шикарних блокнотів, став ходити на всі засідання, дізнаючись купу цікавих речей. Весь день він щось занотовував, робив висновки й спіймав себе на думці, що в нього з'являються нові цікаві ідеї. Валерій же Георгійович, спостерігаючи серйозне ставлення свого протеже до роботи поліцейського форуму, задоволено думав: «Хай побачить, що таке бездоганна організація, хто такі справжні професіонали, послухає їх та зрозуміє, що мається на увазі під словами „високий рівень“».
…Коли «президент самопроголошеної ДР» товариш Лі Чжуан Фан зібрав достатньо сили, аби «навести порядок» у непідвладних районах, на початку листопада випав глибокий пухкий сніг.
— Галино Сергіївно, я ще вчора в Києві підписав наказ про присвоєння вам чергового звання майора міліції. Але за цією суєтою з від'їздом вам не повідомили… Так що мундир до завтра прийдеться оновити…
Після такої промови свого улюбленця глядачі були готові хоч зараз проти ночі йти й провчити знахабнілих сусідів. Те, що в канцелярії їхнього обранця вже кілька годин лежала нота МЗС тих сусідів із докладним описом подій та копіями паспортів затриманих, їм знати було «не положено». У Неньці телевізія, звісно, висвітлила події дещо інакше, і купу паспортів з двоголовим птахом на обкладинці показала в усіх ракурсах, але її програм у Дружній Державі зроду не транслювали.
— Ой, це ви? — не могла повірити вона. — Ви тут працюєте? А я думала, що ви — офіцер… Усі ж казали — польовий командир…