— Бо я кохаю вас, — завершив він, — і змінити цього не можу навіть я сам.
Учорашній бригадир Вонг, обійнявши посаду, вже не поспішав першим подавати знайомим руку для потиску — з багатьма він вітався тепер зверхнім кивком голови, а декого просто не помічав. Ігнорування, щоправда, на Миколу поки що не поширювалося, але те, як зростає щодня Вонгове відчуття власної значимості, Микола фіксував чітко.
Коли за рік по тому він повернувся на посаду, ненависна шафа знов стояла на своєму місці. Та сама чи точнісінько така — міністрові не до шмиги було розбиратися. Він просто знов викликав керуючого справами — іншого вже, але такого ж мудрого генерала — й тицьнув пальцем в окаянну деталь інтер'єру, згадавши при тому пам'ятні всім жіночі ім'я та по батькові.
… Міністр Одвірченко стримав слово, прийнявши у себе вдома Петренків як найвищих вінценосних персон. Збуджений форменим розгромом, улаштованим на передачі усім недоброзичливцям за допомогою прапорщика, він не дав подружжю отямитись і просто зі студії повіз їх до себе, коротким дзвінком підтвердивши дружині факт появи гостей.
Ну, а далі ви знаєте: Далекосхідну республіку лівонів було практично розгромлено, та тут втрутилася міжнародна спільнота, якою виявилася Велика Східна Країна та її сателіти, бойові дії припинили, незалежність «Лівонії» ліквідували, залишивши їй автономію в складі Дружньої Держави, верхівку їхньої партії та уряду засудили, а всіх решту — амністували, я думаю — поки що. Та і взагалі, на мою думку, нічого ще там не закінчилося: тих прибульців на Далекому Сході вже зараз у рази більше, і народжують вони, не так, як наші — в сім'ях по сім-вісім дітей…