— Патамушто я укрáінєц! — з болем вигукнув вузьколиций.
Він сказав «коли», бо не сумнівався, що так воно й станеться.
По-друге, Шульженка поселили в гуртожитку. Нівроку, що кімната була на чотирьох, це навіть краще: парубки підібралися — ще пошукати: один — з Бікіна, другий — з Бурліта, а третій — з самого Уссурійська. Поміркувавши, можливість мати друзів Микола зарахував до переваг.
Він довчився і таки поїхав з Німеччини — не в Україну, а до російського Санкт-Петербурга, з рудою патлатою офортисткою, надіславши Валентині останнього невиразного, безкровного листа, щось штибу: «Даруй, так вийшло».
«Більшою частиною бюджетних коштів має розпоряджатися той, хто їх заробляє, а не федеральний центр!» — проголосив керівник партії.
— Треба було їх роззброїти, — вислухавши по приїзді звіт Валерія Жука, місцевого мисливця, що командував операцією по вигнанню Вонгової гвардії, завважив Барченко.