— А заарештовувати наших депутатів — законно? — поцікавився невидимка.
Було щось до щему знайоме у цьому старому воякові, але збивало з пантелику, що він розмовляв — рідною мовою. Щирою. Такою, як колись співав на концерті всесвітньовідомий український хор.
Це сталося на третій день по тому, як служба безпеки концерну дала бухгалтерці спокій…
— І ніфіга не важко, — вголос сказав Петро. — Звісно, неприємно, не очікував від неї… Та, зрештою, обійшлося без розбірок… Баба з возу… А що у нас… гм… у мене в холодильнику?
Тепер Вонг носив коротку ділову зачіску, не витягав з-під пахви шкіряної теки і дуже ображався, коли його за старою звичкою називали не «товариш Ван Вонг», а «Ваня», хоча саме на цьому варіанті свого імені він колись завзято наполягав.
— Конспірація, — зазначив для себе прикордонник. — «Здєсь продайотся славянскій шкаф?»