Оскільки з першого дня засідання парламенту проводилися новою державною мовою — путунхуа, депутати від меншості мали користуватися навушниками, у котрих лунав не надто досконалий переклад, і це не додавало ефективності їхній роботі. Шульженко одразу зрозумів — легко тут не буде, але в Нгуєна поки що перейменовуватися зарано.
…Жінка завжди залишаються жінкою — хоч за прапорщиком, хоч за посадовцем. Власне, для наших жінок це не так і важливо: якщо більшість других половин нашого бомонду помахом чарівної палички замінити такими прапорщицями, як Валентина, то вже за два тижні навіть найприскіпливіший завсідник вищого світу нізащо не запідозрить підміни. Бо жінки наші в більшості — порода така, чи що — гарні, мудрі та елеґантні. Щоправда, якщо наших деяких можновладців поміняти з пересічними прапорщиками — через манери й мову рокіровка теж не одразу впаде в око. Але це — слова з іншої вже пісні, чи не так?
…Прощання-сльози-обіцянки: «я писатиму», «я дзвонитиму», «я повернуся», навіть — «я тебе заберу туди»; потім вокзал, потяг, останні поцілунки та — порожнеча.
Когось же він їй нагадував, цей Микола Шульженко… Начебто не портретно, не поставою, а… Треба зрозуміти — чим, тоді буде легше згадати — кого. Голосом? Манерою говорити? Формою губ, підборіддям? Стоп. Якщо оздобити це обличчя шкіперською борідкою й банданою з черепами — майже викапаний Славко. Тільки дорослий. Дуже дорослий.
— Буду краток, — відповів любимець народу. — Нічого. Принаймні, поки що. Адмірал Макаров доповідає, що їхній так званий президент заявив, що вони не виходили зі складу нашої держави, а лише відокремилися від самозваної Далекосхідної республіки. Тому, поки вони воюватимуть із нею, я допомагатиму їм так, щоби вони не перемогли, але при тому максимально знекровили цю так звану «республіку». А тоді прийде наша черга. А коли придавимо весь цей заколот — подивимося, що й з ким робитимемо.