Баторій не збирався з московитами ні жартувати, ні грати в «московські ігри».
«1792 рік, 26 січня. Ще запитали про пакети, і знайшли проект Потьомкінський про завоювання Персії, якого шукали, — папери ці взяли і в себе залишили» [23, с. 259].
До катерининського царювання, близько 1747 року, було написано ще одну книгу: «Історія Російська із найдавніших часів». Її автором був сподвижник Петра І Василь Микитович Татіщев (1686–1750), дуже освічена, як на той час, людина.
Ось тут Аполлон Кузьмін, затятий опонент «мародерів на дорогах історії», не сперечається. Немає чим крити, а жаль. Як видно, він вважає цей факт очевидним. Але якщо це встановлений факт, тоді зрозуміло, для чого відбувалося переписування. Виправлення вносила жива й грішна людина — «покращувала минуле великоросів». Не будемо наразі вдаватися в деталі цього «покращення». Далі ми не раз торкнемося цих фактів і зрозуміємо двоїсту мірку великоросів. Усе попереду.
У 1410 році князь Вітовт став одним із полководців великої переможної Ірюнвальдської битви, яка поклала край німецькій експансії на схід, до речі, забезпечивши з північного заходу благополуччя Московії.
Царевич не помилявся: через кілька днів після своєї необачної заяви він був отруєний. Ханський престол перейшов до його малолітнього сина Улакчі, за якого правила його бабуся, Баракчин-хатун, вдова Бату. Однак Улакчі помер так само швидко, як і його батько, а Баракчин, яка намагалася 1257 р. виїхати в Іран, була схоплена й страчена. Ханом став мусульманин Берке» [18, с. 174].