Він був переконаний у правильності політики зросійщення. Сумніви його не мучили.
Таким чином, В. О. Ключевський своїм повним виданням «Курсу російської історії» підсумував усю історичну науку Російської імперії. За ці праці Російська Академія наук у 1900 році обрала В. О. Ключевського дійсним членом. Він був винятково близький до царської родини. Саме йому довірив цар Олександр III викладати історію Західної Європи і Росії хворому царевичеві Георгію. Не забудемо й видатного афоризму Ключевського: «На Заході церква без Бога, в Росії Бог без церкви». Щоправда, академік висловив цю думку в щоденниках. Але вона збереглася для нащадків.
Не подаватиму інших думок цієї людини про Чечню — вони образливі. Досить сказаного.
Шановні читачі, автор вдячний вам за спільне вивчення матеріалів першого розділу книги і сподівається, що ви не ображаєтеся на нього за пізнання часточки зворотного боку «парадного фасаду» Російської імперії. Навіть гірка правда не є зайвою, якщо веде до пізнання батьківщини, зрештою, до пізнання себе.
Настав час виконання великої ідеї-маячні — проголошення Московського царя. Погляньмо, як почала здійснюватися ця ідея, як вершилися діяння вже під неї.
Усе, що в Московії робилося нове до кінця XV — у XVI столітті, робили іноземці. Саме вони для московитів мистецьки чеканили срібну монету, відлили Москві величезну цар-гармату, обпалювали цеглу, споруджували перші кам'яні будинки. Але запозичувалось у Європи тільки те, що забезпечувало збільшення військової могутності та звеличення самодержавства. Ще сотні років ніхто в Московії не впорядковував вулиць, не будував водопроводу, не думав про школи.