«… Олександр зробив доленосний вибір між Сходом і Заходом на користь Сходу. Пішовши на союз із Ордою (як по-мудрагельськи сказано, адже пішли насправді до Орди в рабство, ставши Золотоординським улусом. — В. Б.), він запобіг поглинанню Північної Русі (майбутньої Московії. — В. Б.) католицькою Європою і таким чином… урятував російське православ'я» [2, № 11, с. З0].
Я й раніше звертав увагу на елегантного чоловіка, який часто з'являвся на репетиціях, не беручи в них участі. Хоча репетиції зазвичай ішли двома-трьома складами, і ролей для учасників вистачало.
• реформи Івана Грозного. — Лівонська війна. Поразка. — Занепад на 100 років;
«…Вельможа Татарський, Улан Царевич, урочисто посадив Василя на трон Великокнязівський в Москві, у храмі Богоматері біля золотих дверей» [1, том V, с. 136].
А ось іще приклад нинішнього словоблуддя для школярів: «У Золотій Орді поважали і боялися (?! — В. Б.) російського полководця, який здобув уже дві великі перемоги. Хани розуміли, що князь Олександр Невський прагне лише одного — відродити колишню силу Русі» [16, с. 14].
«У 1257 році Монгольська імперія провела в Північно-Східній Русі перепис населення для впорядкування системи обкладання податками. Олександр (Невський. — В. Б.), який здійснив тоді поїздку (прохав «ярлика». — В. Б.) в Орду… погодився на проведення цього заходу… Із Суздальської землі татарські «численники» поїхали в Новгород; Олександр із військовим (татарським. — В. Б.) загоном супроводжував їх… Олександр (Невський. — В. Б.) розправився із заколотниками: Василя (старший син Олександра, що відмовився коритися батькові. — В. Б.) вигнав із Пскова… а тим, хто підбив його на непокору, «оному носа урезаша, а иному очи выимаша» (Це діяння «святого» Російської православної церкви! — В. Б.)»…