Однак на запитання, де перебуває оригінал «Повісті минулих літ», нині ніхто не відповість. Наймовірніше, після виправлення і тиражування його спалили, щоб навіки приховати брехню імперії про спорідненість київської та суздальської землі.
«… взявши з собою багаті дари, сподівався бути правим у такім судилищі, де головувало жадібне користолюбство» [1, том IV, с. 252].
«Ваше преосвященство (митрополит Платон. — В. Б.)… Необхідно, і з поліцейськими нашими установами узгоджено, щоб книги з його, Новікова, та інших вільних друкарень виходили не інакше, як після належної цензури, а оскільки чимало з них стосуються закону і справ духовних, то Ваше преосвященство не забариться визначити одного або двох із осіб духовних, учених і посвячених, які б, разом зі світськими, для зазначеної цензури призначеними, всі подібні книги випробовували і не допускали, щоб тут скрастися могли розколи, колобродства та усякі дурнуваті тлумачення, щодо яких немає сумніву, що вони не нові, але старі, від ледарства і неуцтва поновлені» [20, с. 124–125].
Великий парадокс так званого «звільнення від татаро-монгольського ярма»! Димитрія підтримали тільки князі васально від нього залежні, а також литовсько-руські удільні князі — два Ольгердовичі, Андрій Полоцький і Димитрій Корибут Брянський. Це все!
Як би ви себе почували, пане Ілазунов, будучи рабом, спізнавши батіг дворянина? Гадаю, ваша пісенька зовсім іншою стала б.