Цитата #532 из книги «Країна Моксель, або Московія. Книга 1»

Уже в 1811 році Карамзін прочитав перші глави книги імператорові Олександру І. Я свідомо наголошую на тому факті, що до 1811 року були написані глави про навалу Батия на суздальську землю. У своїй «Історії» автор вказав на цей факт особисто. І тут ми змушені повернутися до нового великого анекдоту Російської імперії. Сівши за стіл, приступивши до створення «Історії держави Російської», М. М. Карамзін перечитав усі «відкриті» до нього «літописні зводи», але в жодному з них не виявив час заснування Москви. А найголовнішою ідеєю суперпатріотичного твору М. М. Карамзіна було прославляння Москви і Московії за «збирання землі російської». При цьому автоматично вважалося: якщо «суздальська земля» з'явилася в часи розквіту великого Київського князювання, то родинний, мовляв, зв'язок видно неозброєним оком. Але в Карамзіна, у процесі викладу «Історії держави Російської», «московський слід» виявився дуже брудним. Хотів того автор чи ні, але йому довелося показати весь шлях принижень Московії після підкорення суздальської землі татаро-монголами. Хоча приниження подаються у хвалебному й величному дусі.

Просмотров: 5

Країна Моксель, або Московія. Книга 1

Країна Моксель, або Московія. Книга 1

Еще цитаты из книги «Країна Моксель, або Московія. Книга 1»

Перед вами книга, яка, можливо, суперечить вашому світогляду. Неодмінне право людини мати особисті переконання. Погодьтеся, однак, що й автор має право на власну думку. Тим паче, така тема в історичній літературі досліджується нечасто, хоча після розвалу радянської імперії настав великий час Істини.

Просмотров: 4

Навіщо авторові потрібна була маніпуляція, відомо. Необхідно «розбавити» фінські племена слов'янськими, як пише професор, — «росіянами», хоча сам уже давно визнав, що російського народу ще й близько нема. Але якось треба пояснити появу «великоросів» із фінів і татар. Ото й старається автор: два факти правди, два — брехні. На цю брехню Російської імперії ми знову звертаємо увагу. Хочеться наголосити ось на якій думці, висловленій професором. Він пише: «Так створювалася верхньоволзька Великоросія дружними зусиллями ченця і селянина…»

Просмотров: 4

«Тим часом полки Татарські розсипалися по областях Великого Князівства, взяли Переславль-Залеський, Ростов, Дмитрів, Серпухов, Нижній Новгород, Городець, тобто, спалили їх, забрали в полон жителів, пограбували церкви і монастирі. Щасливий, хто міг урятуватися втечею (як ватажок! — В. Б.)\ Не було ані найменшого опору. Росіяни (їх ще нема, поки що — московити! — В. Б.) здавалися отарою овець, яку загризають хижі вовки… Бранців зв'язували й вели, як псів, на змичках, іноді один татарин гнав перед собою людей зо сорок» [1, том V, с. 105].

Просмотров: 4

Згадаймо, як багато років «облагороджують» багатостраждальний чеченський народ. Звичне діяння московської влади. Пізніше нащадки великоросів відхрестяться від гріхів своїх предків, знову перепишуть історію й забудуть про варварський розбій. Але ж мучать і знищують гордий чеченський народ сто п'ятдесят років поспіль. Де вже тут вести мову про якусь мораль, про заповідане — «не убий!» Глибокодумно мовчить світове співтовариство.

Просмотров: 4

«Нарешті, Великий Князь (Андрій, син Невського. — В. Б.) був цілий рік в Орді, повернувся з Послами Тохти (хан Золотої Орди. — В. Б.). Князі з'іхалися в Переславль на загальний Сейм (восени 1303 року — В. Б.). Там у присутності Митрополита Максима читали ярлики, або грамоти Ханські, в яких цей гордовитий володар повідомляв свою верховну волю, хай насолоджується Велике Князівство (татаро-монгольський улус. — В. Б.) тишею, хай припиняться чвари Володарів, і кожен із них хай буде задоволений тим, що має (що дав хан — тому й радуйся! — В. Б.) [1, том IV, с. 244].

Просмотров: 4