Тут великоросійським байкам місця немає. Дженкінс засвідчив страшну дійсність. Таку «культуру», такий «розквіт» і такий «розвиток» несла сусідам Московія!
Ось він, Менглі-Гірей, справжній визволитель Московії від влади Золотої Орди!
Останнє речення цієї цитати перекладається з французької мови так: «Я (О. В. Храповицький. — В. Б.): Ми його бачили в оригіналі»(!!!)
«Смерть Іоаннова була важливою подією для Князів… вони поспішили до Хана. Два Костянтини, Тверський і Суздальський, могли претендувати на Велике Князювання… Але Симеон Іоаннович… також поїхав із братами в Орду, послався Узбекові на тривалу вірність батька свого (ясна річ, не забувши згадати діда Данила Олександровича, і прадіда Олександра Ярославовича, так званого Невського. — В. Б.), обіцяв заслужити милість Царську (ханську. — В. Б.} і був оголошений Великим Князем…» [1, том IV, с. 294].
Відшукавши на карті Переяслав, розташований південніше Києва, зрозуміємо, що вислів: «слугувала придатком південного князівства Переяславського» — є грубою натяжкою або, простіше кажучи, вигадкою, бо «придаток» лежав за тисячу кілометрів у непрохідних драговинах і нетрях, а до того ще й за чернігівськими володіннями. Так хитро писалася великоросійська історія.
«Підніс переплетені літописці, від Митрополита Платона прислані, знайшов тут звістку про кончину Київського Великого Князя Володимира Рюриковича, — мав подяку» [23, с. 254–255].