Кримська армія 1855 року складалася в своїй масі з закріпаченого (поневоленого) українського селянства.
Сподіваюся, читачам зрозуміло: такі перекази можна було записати в XVII столітті, коли православ'я практично було насаджене серед фінських племен, але цього не могло бути в XIII столітті, коли чернець щойно ступив на фінські землі. У XII–XIII століттях чернець ішов навпомацки, боязко і поводився стримано.
Отже, московити увійшли в XV століття, маючи на чолі князя Василя Дмитровича. Яблуко недалеко відкотилося від яблуні, тобто Василь кращим від батька не був. Так само боявся, так само втікав під час небезпеки, так само принизливо бив поклони в Золотій Орді, просячи право на ярлик.
Пригадується епізод із книги Костянтина Симонова «Живі і мертві», коли до комбрига Серпіліна привели переодягненого в солдатське обмундирування полковника. Як обурювався комбриг, як різко засуджував полковника! Мовляв, не варте російського офіцера — ховатися від ворога в солдатську гімнастерку!..
«У Генеральній прокуратурі вивчають можливість притягнення Жириновського до кримінальної відповідальності» [39, с. 1–3].
Навіть ворожість між слов'янськими та фінськими племенами того часу була інакшою. Згадайте: прибулець «суздалець-залешанин» Андрій Боголюбський не просто посів великокнязівський престол, а вперше розорив Київ і потім знову втік у лісові суздальські нетрі, — адже він був зовсім іншого виховання і мав фінське племінне оточення та психологію тайгової людини, тож не став засиджуватися в Києві.