«Усі Князі Російські (суздальської землі. — В. Б.) поїхали в Орду, аби виявити, хто буде їх Главою (збирати данину для хана. — В. Б.)… Чанібек обрав Іоанна Іоанновича Московського, тихого, миролюбного й слабкого» [1, том IV, с. 311].
«Михайло (Тверський. — В. Б.)… відбивався від ворогів і нарешті змусив їх утікати. Ця перемога врятувала безліч нещасних… жителів Тверської області, взятих у неволю Татарами. Михайлові представили жону Георгія (Юрія. — В. Б.), брата його Бориса Даниловича і Воєводу Узбекового Кавгадия разом з іншими бранцями. Великий Князь (Михайло. — В. Б.) заборонив воїнам убивати Татар і, ласкаво почастувавши Кавгадия в Твері, з багатими дарами відпустив його до Хана… і запропонував Георгію (Юрію. — В. Б.) їхати з ним в Орду. «Хан розсудить нас, — казав Михайло, — і воля його буде мені законом. Повертаю волю жоні твоїй, братам і всім Новгородським аманатам (заручникам. — В. Б.)»… На нещастя, жона Георгієва (Юрієва. — В. Б.) раптово померла в Твері, і вороги Михайлові розпустили чутку, що її отруїли» [1, том IV, с. 255].
«Як життя, так і кончина Андрія (1304 рік. — В. Б.) були нещастям для Росії (нагадую читачам — ідеться лише про суздальську землю. — В. Б.). Два князі оголосили себе його спадкоємцями: Михайло (Ярославович. — В. Б.) Тверський і Георгій (Юрій. — В. Б.) Данилович Московський» [1, том IV, с 249].
Приховуваний правителями Росії від чужих очей «план виходу на теплі моря» нарешті висловлений на повен голос. Мрії династії Романових потрапили до голови людини, яка бажає їх здійснити.
Уже вкотре доводиться звертати увагу читачів на істотний факт, який практично замовчують російські історики. Йдеться про час, який проводили московські князі в ставці хана.
Це підтверджується фактами історичних подій, правдою, очищеною від зайвого лушпиння. Саме правди боялися й тікали від неї в нетрі фальшування великоросійські «байкарі історії». Неправда великоросійського істеблішменту щодо викладу імперської історії Московії привчила нас, читачів, до іншого потрактування подій і фактів. Імперія завжди їх тасувала, як шулер колоду карт. Але ми, подаючи факти, лише свідомо відкидаємо виправдувальну імперську брехню, залишаючи на поверхні самі факти історії. І в цій іпостасі факти свідчать зовсім про інше.