Не будемо дорікати великоросові М. М. Карамзіну в тому, що він характеризує татаро-монголів як «степових варварів». Саме ці «варвари» заклали московську державність. Але російська еліта завжди намагалася забути про своє минуле, про своє справжнє споконвічне коріння.
Міркуючи про те, чому перемагали і перемогли саме князі московські, — хоча вони ні розумом, ні полководницьким даром не відзначалися, в порівнянні, наприклад, із блискучими галицькими князями Юрієм Дмитровичем і його сином Дмитром Юрійовичем Шемякою, — чимало наших російських істориків відзначали, що перемога далеко не завжди буває за талановитими, процвітаючими й багатими. В роки Шемячиної смути — протиборство Василя II Темного і галицьких князів (коли, зауважимо, доля Росії могла б скластися інакше) — перемогли нещасні, задавлені нестатком мужики та хижі грабіжники з Государевого двору. Спаяні єдністю своєкорисливих цілей, ці княжата, бояри й діти боярські створювали свої багатства шляхом захоплення, полону, продажу своїх же співвітчизників у холопство на східних ринках. У цих умовах лише сильна і войовнича влада могла забезпечити своїм служивим людям і землю, необхідну для того, щоб із неї мати хліб насущний, і челядь, яка повинна була її обробляти й поповнювати кадри військових і адміністративних слуг, і гроші, які можна було витрачати на заморські вина й тканини, і вітчизняне озброєння. Але землю треба було захопити в сусіда, гроші відняти в нього ж.
«… Ярослав звернувся до хана і з його допомогою став великим князем» [25, с. 250].
Однак радянські історики, навіть після відкриття істини про булгарський народ, у своїх працях про татаро-монгольське завоювання під татарами розуміють волзьких булгар. Читачеві російської історії неможливо уявити, що йдеться не про казанських татар — про інших на схід від Москви ніколи нічого не мовилося. Так мислить і сучасна російська еліта. Нижче ми подамо міркування Солженіцина на цю тему.
Цікаве також кількісне співвідношення військ Мамая і Димитрія Донського. Тут теж обману достатньо. Російські «писаки історії» XVIII століття не поскупилися і «застовпили» за московським князем Димитрієм та Мамаєм раті зі 150 тисяч осіб. Як кажуть, брехати — то вже брехати! Згідно з версією російських істориків і так званих літописних зводів, військо Димитрія Донського складалося з двох частин: одна вийшла з Московського Кремля, а друга, литовська частина війська, приєдналася до першої в Коломні.