2024 © Все права защищенны - BookQuotes.ru
«До половини XIV ст. маса російського населення, затиснута ворогами в межиріччя Оки і верхньої Волги, тіснилася тут на поодиноких розчищених серед лісу та боліт смугах зручної землі (зверніть увагу: оброблюваної землі дуже мало, отже, і людей мало — харчуватися нема з чого. — В. Б.). Татари і Литва замикали вихід із цього трикутника на захід, південь і південний схід (але ж уже в ті часи українці входили у Велике Литовське князівство, як окремий народ, про що збереглися дані в європейській історії. — В. Б.). Залишався відкритим шлях на північ і північний схід за Волгу; але там був глухий непрохідний край, подекуди зайнятий дикунами-фінами; російському селянинові з родиною і бідними пожитками страшно було пуститися в ці бездоріжні нетрі (хто повірить, що туди пішов селянин? — В. Б.). «Багато було тоді нехрещених людей за Волгою», тобто мало хрещених, свідчить старий літопис одного заволзького монастиря про часи до Сергія. Монах-пустельник і пішов туди сміливим розвідником. Переважна більшість нових монастирів із половини XIV до кінця XV ст. виникла серед лісів костромського, ярославського й вологодського Заволжя (за В. О. Ключевським, у цей період виникло до 150 нових монастирів. — В. Б.): цей волзько-двінський вододіл став північною Фіваїдою православного Сходу. Стародавні пам'ятки історії російської церкви свідчать, скільки сили духу проявлено було російським чернецтвом у цьому мирному завоюванні фінського язичницького Заволжя для християнської церкви і російської народності (ось вони, великороси! — В. Б.). Численні лісові монастирі ставали тут опорними пунктами селянської колонізації: монастир слугував для переселенця-хлібороба і господарським керівником, і позичковою касою, і парафіяльною церквою, і, нарешті, притулком на старість. Навколо монастирів осідало бродяче населення (фінські й татарські племена. — В. Б.), як коріннями дерев зчіплюється хисткий піщаний ґрунт. Заради порятунку душі чернець утікав від світу в заволзький ліс, а мирянин чіплявся за нього й за його допомогою заводив у цьому лісі новий російський світ. Так створювалася верхньоволзька Великоросія дружними зусиллями ченця й селянина (християнина. — В. Б.), вихованих духом, який вдихнув у російське (фінське — В. Б) суспільство преподобний Сергій» [5, с. 74].
Просмотров: 6
Не перелічуватиму безліч лих, які принесли на суздальську землю сини Олександра, так званого Невського.
Просмотров: 7
До чудового зізнання статс-секретаря додати нічого. Прошу лише звернути увагу: йдеться про справжній оригінал Нестора, без усяких, згодом вигаданих, «літописних зводів». Про те, навіщо ці літописні зводи з'явилися згодом, поговоримо нижче.
Просмотров: 8
Виявляється, Литовський князь Ягайло зі своїми свіжими військами настільки злякався пошарпаного московського війська, що буквально зник від московитів. Це при тому, що його брати Андрій і Димитрій (Полоцький) зі своїми дружинами виступали на боці Московського князя, а Дмитро Каріатович очолював «засадний полк».
Просмотров: 6
Розпачливі Татари, зломлені, повершені зі стін і веж, стояли твердим оплотом на вулицях, рубалися шаблями, зчіплялися за руки з Росіянами, різалися ножами в жахливій січі. Билися на парканах, на покрівлях домів; скрізь топтали ногами голови й тіла… Наші долали у всіх місцях і тіснили Татар до укріпленого Палацу Царського. Сам Едигер… бився… раптом помітив, що юрби наші рідіють; бо Росіяни, опанувавши половиною міста, славного багатствами Азійської торгівлі, спокусилися його скарбами; залишаючи січу, почали розбивати доми, крамниці — і самі чиновники, яким наказав Государ іти з оголеними мечами за воїнами, щоб нікого з них не допускати до грабежу, накинулися на лакомину. Тут ожили легкодухі боягузи, які лежали на полі мовби мертві або поранені; а з обозів прибігли слуги, кашовари, навіть купці; всі жадали здобичі, хапали срібло, хутра, тканини; відносили в стан і знову поверталися в місто, не думаючи допомагати своїм у битві.
Просмотров: 5
Зупинімося, бо згадувати факти московської фальші та брехні можна нескінченно.
Просмотров: 5