«Почуття державного блага, посилене пильністю Віри, спричиняло в переможців загальне яскраве захоплення, і Літописці мовлять про це завоювання із запалом Віршотворців (читач розуміє, наскільки чесні й достовірні праці цих «Літописців»! — В. Б.), закликаючи сучасників і потомство до великого видовища Казані (тобто її падіння. — В. Б.), оновлюваної заради Христа-Спасителя, осіненого хоругвами, прикрашеного церквами Православ'я».
«Великий князь Ярослав, за прикладом батька й Олександра Невського, намагався всіма способами догоджати Ханові, і так само, як вони, скінчив життя своє по дорозі з Орди, куди він їздив із братом Василем…» [1, том IV, с. 216].
Послухайте ще одного розумного російського академіка: «Москва — Символ, Образ, Тип Російської влади. З її месіанською й універсалістською претензією на весь світ… Це влада, яку вона (Москва) здійснює по-ординськи: знищенням конфліктуючого, а не угодою з ним. І це стосувалося геть усього: міст — Твер, Новгород, Псков, Казань; станів — бояри, дворянство, стрільці, селяни; і будь-яких інших формувань, включаючи церкву. Ця влада — переможець, якому потрібні, однак, усе нові й нові супротивники. Без них вона не влада» [14, с. 121].
Яка маніпуляція словами: нема «держави Російської», нема «народу російського», але автор без докорів сумління пише: «князівство Київське або Російська держава». Так у державну історію впроваджувалася велика брехня.
Не слід забувати, що з 11 років свого служіння татаро-монголам на престолі великого князя Олександр не менше 5 років провів у Золотій Орді, ретельно осягаючи татаро-монгольські звичаї та науку управління улусом. Тож коли російські історики сотні років вселяли всім і кожному (та й сьогодні тривають ці потуги), мовляв, князь Олександр служив тільки інтересам Російської держави, — це велика брехня імперії.
Уже більшовицькі потуги зі «збирання російських земель» ми спостерігали в XX столітті. Ось що заявив стосовно цього В. М. Молотов: «Своє завдання як Міністр закордонних справ я бачив у тому, щоб якнайбільше розширити межі нашої Батьківщини. І здається, ми зі Сталіним непогано впоралися з цим завданням». Не інакше! Справді, скільки землі прихопили, скільки народів підкорили: від Куби, Анголи й Мозамбіку — до Афганістану, Польщі й Монголії. Однак і радянська імперія, а по суті — відновлена імперія Чингісидів — розвалилася в 1991 році!