Цитата #606 из книги «Країна Моксель, або Московія. Книга 1»

Пропоную знову звернутися до академіка О. О. Шахматова. Ось що він стверджує: «Всі історики згодні з тим, що Київська земля (Україна. — В. Б.) була повністю спустошена татарами (як і суздальська, рязанська та інші. — В. Б.): звичайно, неможливо, щоб вони перетворили її на безлюдну пустелю, але принаймні значна частина населення повинна була шукати більш безпечних поселень і, звісно, рухалася при цьому на північ (уздовж Дніпра. — В. Б.) і захід. Разом з тим залишки київського населення (українського. — В. Б.) повинні були набути зовсім іншого характеру, порівняно з колишнім часом: рубіж руської (української. — В. Б.) землі з лівого берега Дніпра переноситься на правий, і Київська земля (Україна. — В. Б.), яка зазнає постійних загроз зі сходу і півдня, стає новою межею землі руської… Подібно до того, як деревляни й дуліби відступили тоді (після вторгнення печенігів. — В. Б.)… на північ, так само після вторгнення татар населення Київської землі та, ймовірно, Волинської відлито (відійшло. — В. Б.) у Полісся (північна Київщина і сама є Поліссям)… не можна припустити відходу північно-малоруського (північноукраїнського) населення (зі своєї землі. — В. Б.)… Із XIV століття… зіставляючи свідчення мови зі свідченнями історії народу (українського. — В. Б.), — відкривається нове завдання — (повторно) колонізувати південь і південний схід… Під охороною литовських князів і київських Олельковичів, малоруси (українці. — В. Б.) рухаються в Полтавщину, що може слугувати доволі потужним аргументом проти припущення про занадто велику розрідженість південноруського (українського. — В. Б.) населення після татарської навали. Київське князівство вже в XV столітті знайшло можливість розширити свої межі до Чорного моря і Дінця; зрозуміло, що власне Київщина не могла в той час мати потребу в колоністах із Галичини або з Білорусії».

Просмотров: 4

І щоб великороси не звинувачували автора в упередженості, — мовляв, спотворює історичні факти, — подам цитату, яка повністю спростовує обґрунтування підкорення Казані Москвою як прийшлого на береги Волги народу.

Просмотров: 5

Саме такими були міста-села ростовсько-суздальської землі, цієї майбутньої Московії, а пізніше Великороси, у другій половині XIII століття. І заселені ті землі були фінськими племенами мурома, весь, мери, мещера, мокша, печора, мордва, марі та інші. Як бачимо, були це зовсім не русичі (слов'яни), а стародавня Фінська Вітчизна, яка спорудила на своїй споконвічній землі села-міста: Ростов, Суздаль, Муром та інші.

Просмотров: 6

У давньому перебігу подій треба очистити зерно від полови. Російські історики, читаючи першоджерела (катерининська «Комісія»), знали, що насправді сталося з князем Ярославом і його братом Юрієм, але словом про те не прохопилися. Усі їхні «твори» повинні були приховати істину. Катерининська «Комісія» і наступні її «наслідувачі» свідомо замовчували найголовніший період в історії ростовсько-суздальської землі. Вони ані слова не сказали читачам, які князі «здалися на милість переможців», хоча таких князів було багато. Серед словесного сміття заховали першу зустріч (чи у Володимирі, чи в Рязані) Батия і його полководців із поваленими князями. Будь-яка мисляча людина розуміє: всі ростовсько-суздальські князі, що залишилися живі, ще 1238 року постали перед ханом для визначення своєї долі.

Просмотров: 4

Лише історична необхідність сприяє розвитку науки, освіти, культури, проведенню широкомасштабних реформ. Тут бачимо зворотне. Московські правителі, поставивпіи перед собою ціль збагачення, були зацікавлені в збереженні відсталості народу, щоб не мати опору. У грабежах під виглядом так званого «збирання землі російської» московський князь взагалі не зважав на мораль навіть дикого звіра — не чіпати зайвого. Він забирав собі абсолютно все. Такий історичний парадокс супроводжував Російську імперію до часу її руйнування.

Просмотров: 5