2024 © Все права защищенны - BookQuotes.ru
Значно пізніше великороси назвуть цю мерзоту «збиранням землі російської». А поки що, як бачимо, відбувалися звичайний грабіж і розбій. Московська рать на чолі з Симеоном Романовичем пішла «… у Черемиську землю… (в нинішні В'ятську і Казанську губернії) крізь дрімучі ліси, уже повні снігу, в найлютіші морози. Веління Государя і надія збагатитися здобиччю дали воїнам силу здолати всі труднощі. Більше місяця йшли вони по лісових пустелях, не бачили ні селищ, ні шляху перед собою… Вступивши в землю Черемиську, багату на хліб і худобу — керовану власними Князями, але підвладну Царю Казанському, — Росіяни (московити. — В. Б.) винищили все, чого не могли взяти як здобич, різали худобу й людей (у такий спосіб московити насаджували «передові» звичаї і культуру, як сотні років розповідали нам. — В. Б.), палили не лише селища, а й бідних жителів, забираючи будь-кого у бранці. Наше (московське. — В. Б.) право війни було ще древнє, варварське (а сьогодні в Чечні — уже цивілізоване та людяне?! — В. Б.), всяке лиходійство у ворожій країні вважалося законним. — Князь Симеон доходив майже до Казані і, без битви проливши ріки крові, повернувся з ім'ям переможця» [1, том VI, с. 222].
Просмотров: 5
В Московії XV століття панували тьма, звичайне варварство, де вбити, вкрасти, пограбувати вважалося нормою.
Просмотров: 5
Хоч як би словоблудили великоросійські історики, але в 1320 році український народ вигнав Орду з Києва. І здобув собі волю. Не українці, а московити ще майже 200 років перебували в рабстві.
Просмотров: 4
М. М. Карамзін, щоправда, ще раз спробував запустити цю брехливу ідейку, передавши від імені хана «ярлик» на Київ князеві Олександру, так званому Невському. Але і там брехню було видно неозброєним оком.
Просмотров: 5
Посланник німецького імператора барон Герберштейн, який двічі приїжджав у Москву в часи Іванового наступника, добре пізнав Московію і її вдачу, будучи уважною й спостережливою людиною, «заявляє про Софію в своїх записках, що це була жінка незвичайно хитра, мала значний вплив на великого князя, який чимало зробив під її намовою, її впливу приписували навіть рішучість Івана III скинути із себе татарське ярмо… (Саме Софія. — В. Б.) могла привезти сюди (в Московію) перекази та звичаї візантійського двору, гордість свого походження, досаду, що виходить заміж за татарського підданця… Особливо сприйнятливою могла бути думка про те, що вона, царівна, своїм московським заміжжям робить московських государів (васалів Орди. — В. Б.) спадкоємцями візантійських імператорів» [6, с. 189].
Просмотров: 3
Навіть саме минуле князівського роду Рюриковичів заперечує факти «перетікального» плину подій. Згадаємо: ні за Олега, ні за Ігоря, ні за Ярослава або ж Мономаха, приходячи в Київ, Чернігів, Переяслав, Вишгород або йдучи з них, коли народ проганяв князя, селяни не «перетікали» з місця на місце разом із князем. Князів лише запрошували слов'янські громади правити і захищати їх, бо самі громади жили на своїй історичній батьківщині. Князі були зайдами, часто відображали інтереси племен і міст, але сам народ ніколи за ними не бігав. Маємо ще один брехливий постулат російської історії. Не можна підмінювати історію розвитку слов'янських племен Русі історією розмноження і «перетоку» династії Рюриковичів.
Просмотров: 4