Ось вам приклади сучасної інтерпретації цієї брехні. Послухайте, як нині пояснюють дітям Росії належність Русі Московії: «Так з ім'ям і справами Володимира Мономаха і його сина Юрія Довгорукого пов'язана історія Київської Русі з історією Росії та нашим сьогоденням» [17, с. 14].
Адже після третього розділу Польщі 1795 року, коли Варшава з усіма музеями, архівами й сховищами увійшла до складу Росії, писати можна було все, що великоросійській душі забагнеться.
Або ось іще одне «місто російської слави» — Варшава!
При цьому нагадую, що, за монголо-татарськими законами, людина в 16 років вважалася повнолітньою, тобто виходила з віку хлопчика і юнака, ставала дорослою.
У кожного своє розуміння волі, своє розуміння щастя — спів-щастя, спів-участі. І лише в дисидентів воно однакове: дисидент — незгода, неучасть… Проте вчать нас уму-розуму, намагаються відновити нашу зганьблену гідність, національну гордість, просвітити мізки наші темні, заварюють щораз кашу для нас, не думаючи про те, що Вашу (Солженіцин. — В. Б.) кашу доводиться нам розсьорбувати тут…
До речі, Димитрій Московський виступав проти військ Мамая і раніше, 1378 року, коли бився на ріці Вожі з татарським мурзою Бегичем, підручним Мамая. Ідучи воювати проти Мамая, князь-московит Димитрій виступав насамперед проти зневажання Мамаєм прав Чингісидів на ханський престол, а відтак — за єдність Золотої Орди як цілісної держави.