добровільно поділитися з ним скарбами Сибірської торгівлі, він хотів збройною рукою перехопити ці скарби. Полки Іоаннові йшли взимку, виснажені труднощами… зустрінуті дужою відсіччю Двінських чиновників, вони не мали успіху і повернулися, втративши велику кількість людей» [1, том IV с. 280].
Нині в московській державі знову бродять хмільні думки про «втрачені землі», про «велике призначення Москви», про «геостратегічні інтереси» тощо.
Приміром — Порт-Артур. Російська імперія 1904 року і там зазнала поразки, хоча солдати, як завжди, свою місію виконали до кінця.
«Новогородці, маючи правління народне, загальний дух торгівлі та зв'язок із вельми освіченими Німцями, без сумніву, відрізнялися шляхетними якостями від інших Росіян (московитів. — В. Б.), принижених тиранством Моголів» [1, том VI, с. 288].
Не є принциповим питання, хто в поході очолював суздальські дружини: чи князь Юрій Всеволодович, чи один із його братів. Це не важливо. Поза сумнівом, був то один із суздальських Рюриковичів, перебував він під началом хана і темників.
За цього князя кривава московська гризня сягнула апогею. Москва була побита жорстоко у себе вдома. Але, як писав М.М. Карамзін, «смиренно плазуючи в Орді… міжусобиці вдома ознаменувалися різними лиходійствами… в остервенінні своєму без усякого суду топили і палили людей… навіть законні страти були жорстокі, аж варварські».