Хитро, відверто неправдиво подає матеріал майстер «доважку брехні». Насаджується думка, нібито саме Кази-Гірей присягав Федору Московському. Але це неправда! Ми пам'ятаємо, про що була підписана Шертна (Клятвена) грамота 1473 року між Менглі-Преєм і Іваном III. Тоді Іван III присягнув на вірність Менглі-Гірею, визнав за Менглі-Преєм титул царя верховного, тобто царственого спадкоємця великого роду Чингісидів, а себе — його підданим, васалом, і залишався у взаєминах з Ордою, як і всі його предки, — князем московським, данником ханським. Він далі платив данину Орді і залишався під ординською верховною владою. Натомість кримські Гіреї та Орда зобов'язані були захищати Московію від зовнішніх кривдників і зовнішнього зазіхання.
Як же ви їй простили такі недоробки, пане Глазунов? Чи справді сподіваєтеся на Жириновського?!
Отож Василь, син Димитрія, як подяку за ярлик на московське князювання повіз великі дари в Золоту Орду: «Незабаром Великий Князь відправився до Хана… Він був прийнятий в Орді з дивовижною ласкою… Здавалося, що не данник, а друг і союзник відвідав Хана. Затвердивши Нижньогородську область за Князем Борисом Городецьким, Тохтамиш, згідно з думками Вельмож своїх, не засумнівався визнати Василя спадкоємним її Государем» [1, том V, с. 70–71].
А він, онук Катерини II, знав, як злодійкувато його бабуня «перетасувала» та «відредагувала» історію Московії, зізнавшись 7 серпня 1791 року, що «зіграла з татарами жарт». У нашому романі-дослідженні стольному граду Москві присвячено чимало сторінок, де читачі мали змогу переконатися, що Москва заснована не 1147 року, а значно пізніше — 1272 року. І засновником Москви був не князь Юрій Довгорукий, а хан Золотої Орди — Менгу-Тимур, внук великого хана Батия.
І ще про один дуже цікавий факт потрібно згадати. Якщо Рубрук говорить про військову дружину Моксель і її «государя», отже, та військова сила була хоч якось порівнянна з військами Батия.