І далі В. О. Ключевський підтверджує свою й нашу думку: «Зберігся навіть переказ, записаний у XVII ст., про те, як частина язичницького, певно, мерянського населення Ростовської землі, тікаючи від «російського хрещення» (бачте, як «утяв» професор, уже в нього й хрещення не християнське, а російське. У такий спосіб «промивалися мізки» читачів. — В. Б.), переселилася в Болгарське царство на Волгу до родичів мері черемисів».
«… Іоанн… на спільній раді Бояр і Духовенства оголосив, що настав час великого кровопролиття; що він… іде… на землю Німецьку і Литовську; повів усі полки на захід;… крім Росіян (московитів. — В. Б.), Князі Черкеські, Шевкальські, Мордовські, Ногайські, Царевичі й Мурзи древньої Золотої Орди, Казанський, Астраханський день і ніч ішли до Ільменю й Пейпусу» [1, том IX, с. 155–156].
Такі ось маємо парадокси російської історії під тиском московського «доважку брехні».
«… він (Мамай. — В. Б.) довго гаявся, набираючи військо з Татар, Половців, Хазарських Турків, Черкесів, Ясів, Буртанів або Жидів Кавказьких, Вірменів і самих Кримських Генуезців…» [1, том V, с. 36].
Вражають державний імперський фанатизм і «хватка» цієї людини зі «збирання землі російської». На жаль, у словах Солженіцина ми ніколи не знайдемо правди про те, як його предки відбирали землі у корінних народів Кавказу. Його «зручна» пам'ять не зберігає таких дрібниць. Доводиться знову нагадувати панові Солженіцину історичні факти.