Дорогі великороси, ось де ваше коріння! Однак усі ці зовнішні ознаки споріднення свідомо й цілеспрямовано викорінювалися не тільки витісненням слів із побуту, а й забороною на глибокий аналіз таких питань.
Так і не зрозумів М. М. Карамзін, чому Катерина II не зробила «вченого зводу літописів». Хоча в неї під рукою були великі уми того часу, історики: Іван Микитович Болтін (1735–1792), Михайло Михайлович Щербатов (1733–1790), Олександр Іванович Рігельман (1720–1789), Герард Фрідріх Міллер (1705–1783) та інші. Ось такі, пане Солженіцин, дива: друкували багато сотень літописних зводів, але, «люблячи російську історію», не зберегли оригіналу «Повісті минулих літ». До речі, я повинен нагадати Олександрові Ісайовичу, що й сама Катерина II 29 грудня 1791 року закінчила складати свій варіант «літописного зводу Російської історії». Закінчення роботи над «літописним зводом» імператриця навіть відзначила за чаркою з митрополитом, про що також повідав нам усе той же статс-секретар. Але 1792 року чомусь з'явилася в Санкт-Петербурзі не історична праця за підписом Катерини II, а так званий «Львовський літописний звід» за підписом «Літописця Руського». Знову, як бачимо, непорозуміння.
Таких прикладів можна наводити сотні. Та наразі спинімося. Бо автор має підставу для розмови. Цілеспрямовані дії Російської імперії щодо зросійщення народів і наштовхнули мене на вивчення самої суті імперії, її внутрішньої ідеології й коріння.
Російські історики протягом тривалого часу мінімізовували «доважок брехні» про кількісний склад військ Батия. Спочатку наполягали на тому, що татаро-монголів прийшло 300 тисяч, але, після тривалих суперечок, зі скреготом зубів зійшлися на 30-ти тисячах.
Я свідомо поки що не торкаюся різниці у віці Сартака й Олександра. Про це поговоримо пізніше.
«Увійшов із поштою після Пушкіна. Казали, що Єлагін дивується, звідки зібрано родословні древніх Князів Руських, і багато чого у себе в Історії поправив…