Самі великороси з тієї знаменитої катерининської «Комісії» запустили відверто дурнувату думку про «Пургасову Русь». За їхнім твердженням, земля мордви в XII–XIII століттях уже була звичайною Руссю і входила до складу «російських» ростовсько-суздальських князівств.
Слід усвідомити — всі міжусобиці, вся кров у землі Мок-сель в ті роки була пролита з волі митрополита. Дивуватися не варто. Російська православна церква завжди була прихильна до «державності» значно більше, ніж самі князі. І для Димитрія, і для митрополита Алексія хан Мурут, який видав їм великокнязівський ярлик, був не просто земним володарем, а й Намісником Бога на землі, тобто — Царем. Сам митрополит Алексій і вся його церковна братія день і ніч молилися за земного царя-Мурута.
«Із 1420 по 1500 роки в країні (Московії. — В. Б.) виникло 150 нових монастирів, і з 1500 по 1588 р. ще 65. Хоча англійський мандрівник Флетчер і перебільшив, називаючи Росію (Московію. — В. Б.) шістнадцятого століття «країною монастирів», але безсумнівно, що цього роду заклади зазнали в цю епоху порівняно великого розмаху» [4, с. 44].
Таким чином Московія «за тридцять срібняків» купила собі право на великокнязівський престол. Яким довгим і страшним шляхом ішла вона до цього права на злодійство!
Не існувало в XII столітті великоросійського народу, не було російської держави! Ми лише знаємо, що в ті часи існувало тільки Велике Київське князівство з васальними удільними князівствами.
І професор В. О. Ключевський заявив: «В особі князя Андрія великорос уперше виступив на історичну сцену» [6, с. 113].