Настав, пане Солженіцин, час збирати московитів у рідну обитель з усього світу. І що швидше, то краще. Настала пора відучитися заглядати за спину сусіда. Часи не ті.
Чудовий факт-істину пропустив «байкар російської історії». Московський князь Димитрій в офіційному договорі нагадує, що золотоординський хан, нарівні з Богом, є для нього, Московського князя, єдиним Господарем і Володарем, і він не буде противитися рішенню хана, він його виконає беззаперечно.
Саме в той час зароджується п'яна ідея первородства московита, його всемогутності й богообраності. Знайому всім практику «богообраності» великого хана Орди підганяють під постулати Російського православ'я. Намагаються навіки поріднити монгольський тип правління із християнською ідеєю.
Ось уже й XV століття, а Москві не належить навіть найближча округа: Рязань, Твер, Смоленськ, не кажучи вже про Новгород, Псков і Вологду. Хоч би як намагалися «байкарі історії», але й вони іншого довести не зуміли.
«У першій духовній (книзі) цього князя (Івана Калити. — В. Б.), написаній в 1327 р., перелічені всі його вотчинні володіння. Вони складалися з п'яти або семи міст (сіл! — В. Б.) із повітами. Це були: Москва, Коломна, Можайськ, Звенигород, Серпухов, Руза й Радонеж, якщо, звісно, дві останні волості були тоді містами… Оце вся частка Калити, коли він став великим князем» [6, с. 140].