Ось цей зв'язок подій російські «оповідачі історії» не просто свідомо упустили при викладі, вони ці події спотворили й заплутали до невпізнанності. І публічну відмову 1574 року Івана Грозного від титулу царя подали читачеві за оригінальний жарт.
«Готуючись до боротьби з Андрієм Ярославовичем… Олександр Ярославович поїхав по допомогу в Орду, але не до самого Батия, а до його сина Сартака… І перемога в 1252 р. була здобута з допомогою військ Сартака. Дружба Олександра із Сартаком була добре відома» [18, с. 295].
Вивчимо питання докладно. Збережені великоросійські джерела підтверджують появу «міста Пронська» в 1186 році. Князь Пронський брав участь у першій зустрічі ростовсько-суздальських князів із послами Батия, яка відбулася напередодні навали. «Місто Муром», за тими ж джерелами, з'явилося ще у 862 році. Князь Муромський також брав участь у зустрічі з послами хана, які вимагали «десятини». «Місто Новгород Нижній» засноване в 1221 році, напередодні навали татар, великим князем Юрієм Всеволодовичем, що свідчить про експансію Рюриковичів на схід аж до Волги.
«… велика пожежа (1493 року) спопелила все місто від Св. Миколи на Пісках до поля за Москвою-рікою й за Сретинською вулицею… і взагалі не залишилося жодного цілого будинку, крім нової палати (побудував Петро Антоній 1491 року. — В. Б.) і Соборів (в Успенськім соборі обгорів вівтар, критий Німецьким залізом)» [1, том VI, с. 255].
Трапляються серед істориків-великоросів люди, які намагаються не лише вихваляти, а й звеличувати і виправдовувати ці діяння. Вони не здатні зрозуміти: винищуванням фізичним і розселенням новгородців, які лишилися живими, по одній-дві родини в диких, занедбаних закутках Московії назавжди знищили новгородську культуру. Московит від того розселення не піднявся в своєму розвитку; він ще на сотні років залишився диким, злобним і жорстоким; він не перейняв звичаї, культуру і суспільний лад новгородців; він цурався цього, як ворожого і незрозумілого. Московит початку XVI століття, живучи серед дикунства й жорстокості, не мав потреби в освіті та демократії. Він, як і за всіх часів, розумів лише варварську силу й право сильного. Це властиве великоросові-державнику і нині. Найбільша трагедія полягає в тому, що великороси, за рідкісним винятком, досі не усвідомили жорстокої правди історії. Не мають ані найменшого бажання чесно оцінити фальшиві постулати імперського «писання».
Закінчився рід Рюриковичів московських не царством і величчю, а васальним плазуванням і залежністю від Орди й Чингісидів. Як виникла Москва й Московія у володінні Батиєвої Орди, так і залишилася в підданстві Орди до останнього московського князя Рюриковича.