Отже, Іван III помер 1505 року, залишивши князівський престол своєму синові Василеві III. Тут не варто навіть гадати, як почав свої діяння новий московський князь. Він, як усі його предки, почав із розбійного походу на сусідів. Цього разу настала черга Пскова, який свого часу зрадив Новгород. Син діяв за прикладом батька: палив, убивав, вішав, грабував. Була знищена культура Пскова, дощенту пограбована скарбниця, розорена церква, виселені в Московію люди. Московити чинили так, як завжди.
У кожному з них є щось особливе і справді історичне, привнесене, слід вважати, сучасниками, або із їхніх записок…» [1, том І, с. 24–25].
«Баторій не хотів далі говорити з нашими (московськими. — В. Б.) Послами, вигнав їх зі свого… стану і з насмішкою прислав Іоаннові видані в Німеччині (уже в ті часи! — В. Б.) Латинською мовою книги про Російських (Московських. — В. Б.) Князів і власне його царювання на доказ того, що древні Государі (Князі. — В. Б.) Московські були не Августові родичі, а данники Ханів Перекопських» [1, том IХ, с. 171].
«Дмитро Олександрович (? — 1294), син Олександра Невського… 1276 р. став великим князем Володимирським. Проти нього виступав його молодший брат Андрій Олександрович, який у 1281, 1285 і в 1293 р. приводив на Русь (земля Моксель. — В. Б.) татаро-монгольські раті.
Бо всі «напрацювання державного правління» були запозичені й прийняті у спадок від Золотої Орди. Навіть московська православна церква жорстоко пов'язана з цим явищем — «російською державністю» — з ханських часів.