Кожен російський професор чи академік, залежний від царської або комуністичної влади, викладаючи окремі історичні факти, змушений був маніпулювати ними таким чином, аби підтвердити офіційну державну міфологію. Лише поодинокі з них мали мужність протистояти російській шовіністичній ідеології.
Навіть М. М. Карамзін у своїй «оді» Московії змушений був ці речі визнавати.
Менгу-Тимур зробив синам Олександра ще один великий подарунок: саме їм, чий батько породичався з Чингісидами, він повелів залишити великокнязівський володимирський престол.
Усі діяння Олександра на великокнязівському поприщі, починаючи з 1252 року, його синів і наступних спадкоємців були неймовірно жорстокими й аморальними навіть за мірками тих часів, як стосовно народу ростовсько-суздальської землі й Московії, а точніше буде сказати — до народу Моксель, так і щодо сусідніх народів.
Ми вважаємо, що в цьому випадку європейські літописи більш об'єктивні, тому необхідно користуватися ними. Ці літописи ще в XIII столітті іменували галицьких і волинських князів князями «всієї землі Руської».
«Спочатку (після 1147 року. — В. Б.) це нове місто (Москва. — В. Б.) було лише похідним табором переселенців» [4, с. 11].