Чоловік трохи сторопів, пограв жовнами, однак стримався і мовчки відійшов.
Прийдуть у Дарданелли чужинецькі флоти? То що ж, приймемо війну і з усією Європою!» [15, № 3, с. 7].
Виявляється, як і батько, князь Олександр одержав у володіння «всю південну Росію й Київ». Але що дивно — не поїхав туди «правити». Відмовився коритися й великому ханові, і Батию. Хочу нагадати, що під словом «правити» необхідно розуміти — служити ханові.
Московити настільки увірували в цю неправду, що й нині, на початку XXI століття, продовжують усе ті ж «пісеньки» про інтеграцію, спільний захист кордонів, військові бази на землях суверенних держав, власні, доволі підтоптані, геополітичні інтереси.
Яка гіркота великороса проступає в цих словах!
Аналізуючи, навіть ці державні мужі — М. М. Карамзін і В. О. Ключевський — змушені були зронити безцінні слова правди, бо оминути її не могли. Їхнім завданням було саме так подати історичну правду, щоб наступні покоління повірили в правдивість їхніх висновків.