Слід розуміти всю неправду такого твердження. Внаслідок поразки від Батия ростовсько-суздальська земля опинилася у володінні татаро-монголів і перетворилася на дикий, відсталий культурно татаро-монгольський улус. Литва і Русь після поразки навіть данини не платили Тимуру Кутлуку. Пограбувавши ці землі, Кутлук пішов у Поволжя. Відчуваєте різницю? «Тлумач історії» вперто забув повідомити, що, програвши ту битву, Вітовт не побіг до Орди просити ярлик на князювання. Ні! І розмовляв із ним хан не як з Василем, князем Московським.
Якщо хтось гадає, що всі ці «літописні зводи», «знайдені» після смерті Катерини II, були плодами вільнодумства або наукового осмислення минулого, він дуже помиляється. То були «державні, проімперські» писання. Але це — не головне. Маючи першоджерела, будь-хто зацікавлений, звернувшись до них, міг встановити істину сам.
А далі погляньмо, які землі закріпив за Московією хан на початку XV століття. Лише прошу звернути увагу: М. М. Карамзін, коли пише про Московське князівство — улус, автоматично віддає йому всі землі інших «великоросійських» князівств, хоча вони були звичайними ворогуючими конкурентами. І в XV столітті не входили в князівство Московське. Їх ще мали завоювати в жорстокій боротьбі.
«У рік 6750 не було нічого», — мовить літопис. Тим часом, рік 6750 — це 1242 рік.
Міграція окремих представників слов'янських племен у землі майбутньої Московії в складі дружин, природно, могла відбуватися. Але то були рідкісні випадки. Не могли землеробські племена слов'ян покинути власні доглянуті землі й піти в болотисті, тайгові, заселені чужими їм племенами, місця. Не було в цьому історичної потреби.