Правдиве прізвище ген. Тараса Чупринки - Роман Шухевич. Народився 1907 р. в містечку Краковець, Яворівського повіту, в Галичині. Середню освіту закінчив у філії Української Академічної гімназії у Львові, після чого студіює на львівській Політехніці.
В другій половині березня відділ УПА розбив збірний пункт, забраних з Дніпропетровщини, людей на роботи до Німеччини. Люди розбіглися, користаючи з витвореного замішання.
Всі Ви, що залишаєтесь на чужині, памятайте, що весь український народ веде затяжну боротьбу за єдину священну ідею - Українську Державу! Довкруги цієї ідеї і під керівництвом найвищих революційних Органів лавами станули всі, що не служать чужим імперіялізмам. Хай для Вас, Українські Вояки, ця пригадка буде дороговказом, ясно горіючим смолоскипом серед темряви еміграційного життя!
Так зрозумів хвилину і її наказ весь український нарад. І тому, своєю поставою в час другої світової війни і в роках після неї, він створив одну з найсвітліших сторінок своєї історії.
В фізичному винищуванні українського населення німці не ограничуються тільки до членів революційної ОУН, ні навіть до активних самостійників. Вважаючи українські землі теренами "дикого Сходу", якими західній світ мало, а то і зовсім не цікавиться, німці починають стосувати супроти українського населення зі ще більшою жорстокістю і в ще більших розмірах як у Франції, Чехії, Югославії чи Польщі - масовий терор. Для залякання всего населення гештапо арештує по всіх містах чільніших громадан як закладвиків і їх прилюдно вішає в відплату за будьякий спротив населення німецьким грабіжникам. А каральні відділи СС-ів руйнують цілі села, вимордовують безпощадно теж жінок, старців і дітей. Так, наприклад, коли на Поліссі й Волині появилися большевицькі партизани, які заатакували німецькі залоги, то не дивлячись на те, що українське населення не лиш не мало нічого спільного з ними, але явно ставилось ворожо до них і було об'єктом його переслідувань, німецька поліція в відплату за дії большевицьких партизан нищить до тла в 1942 р. українське село Кортиліси на Ковельщині, вимордувавши при тому біля 2.000 безборонного населення. Така сама доля стрінула в листопаді 1942 р. село Кам'янку, де гештапівські опричники вимордували 3.000 українського безборонного населення, село Цумань, де в масовій екзекуції розстріляно кілька тисяч українського населення з Цумані та дооколичних сіл, ок. 100 менших осель Полісся й Волині, а в лютому 1943 р. село Ромель, Олександрівського району, де замордовано ок. 400 жінок і дітей.
"...В дуже тяжке положення потрапили "Сіроманці" біля Нового Яричева. Довкола ворог скупчував великі сили. Підходили танки і гармати, силкуючись здушити маленьку горстку українських повстанців. Сонце ніби злякалось і сховалося за темні хмари. Дув різкий вітер і накрапав дощ. Надходив вечір. Вийти з кільця не було кудою. Що робити? Як вийти зі страшного лиха? Вояцтво напружено дивилося на Яструба. Дивилося так, немов там, в нього був рятунок від смерті. Яструб мовчав. Довго мовчав, потім заклав руки в кишені і відповів легкою усмішкою.