Наближення фронту до польських етнографічних кордонів використовують большевики пропагандивно для створення польського "Комітету Народового" під керівництвом Ванди Васілєвської, як зав'язку польського уряду. У зв'язку з цією подією "міністер закордонних справ УССР" (тоді ще "народній комісар") Корнійчук виступає з офіційною вимогою прилучення Підляшшя, Холмщини, Засяння та Лемківщини до совєтської України. Але, якщо ця вимога Корнійчука й була щирою, то вона могла мати хіба тільки пропагандивне значення, бо ж про долю українських земель в тому випадку рішав не "уряд УССР", а тільки Москва. Між Московою ж і кандидатами на майбутній червоний уряд Польщі було вже 1944 р. складено умову про прийняття лінії Керзона як польсько-українського кордону, отже про залишення українських теренів Підляшшя, Холмщини, Посяння та Лемківщини під польською окупацією. Більше того: як доповнення до тієї умовини було додано постанову про "добровільне" виселення з тих теренів всього українського населення. Одержавши схвалення такої розв'язки справи українсько-польського державного кордону зі сторони західніх альянтів під час альянтської конференції на Криму в лютому 1945 р., Москва підписала й опублікувала офіційно договір з Польщею 16 серпня 1945 р. про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та про передбачене "добровільне" виселення приблизно одного мільйона українців з "Закерзоння", тобто Підляшшя, Холмщини, Посяння і Лемківщини.