Подібні як на Поліссі боєві настрої панували й на Волині і тому в скорому часі й ціла Волинь вкривається мережею повстанських загонів УПА.
Кожного тижня в наслідок утечі до УПА зменшувалася кількість українських поліційних станиць, дуже частими ставали випадки, коли українські солтиси і війти кидали свій пост і ставили себе до розпорядження УПА. Звичайно тоді годі було знайти когось на їх місце. Так постали в цілій країні острови, на яких не функціонувала вже німецька адміністрація...
УПА проти того, щоб один народ, здійснюючи імперіялістичні цілі "визволяв", "брав під охорону", "під опіку" інші народи, бо за цими лукавими словами криється отруйний зміст поневолення, насильство і грабунок. Тому УПА бореться проти російсько-большевицьких і німецьких загарбників, поки не очистить України від усіх "опікунів", поки не здобуде Української Самостійної Соборної Держави, в якій селянин, робітник і інтелігент могтиме вільно, заможно і культурно жити та розвиватися.
Господарник УПА завідував теж всіми господарськими підприємствами, веденими безпосередньо УПА: гарбарнями, миловарнями, шевськими та кравецькими варстатами тощо. Подібними підприємствами на терені сіл завідував господарник підпілля, при чому дана робітня чи фабрика була залегалізована як приватна власність котрогось члена або симпатика ОУН.
Під прапорами - представники: два члени Президії Української Головної Визвольної Ради з генеральним секретарем внутрішніх справ і шеф Головного Військового Штабу УПА, з почотом штабових старшин.
Та мимо всіх цих дуже болючих втрат, боротьба Української Повстанської Армії та збройного підпілля не припинилася. Прапор безкомпромісової революційно-збройної боротьби з рук упавших на полі слави героїв переймають їхні друзі, загартовані в бою лицарі непереможного українського народу.